"Україна буде. Знищити її нікому не вдасться. Йдеться тільки про ціну, яку за це доведеться заплатити"

090823082019

Віктор БЕДЬ 55 років, єпископ, керуючий Мукачівсько-­Карпатською єпархією Православної церкви України в Закарпатській області Народився 5 травня 1964 року в Тячеві на Закарпатті. Батьки були інженерами.

Закінчив юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Працював у Закарпатській обласній колегії адвокатів. Один із співзасновників і лідерів Народного Руху України на Закарпатті. У Верховній Раді першого скликання був одним зі співзасновників і членом антикомуністичної опозиції Народна Рада. ”Після депутатства 10 років відбивався від переслідувань влади. Проти мене порушили однією постановою 8–10 кримінальних справ. Жодна не дійшла навіть до висунення звинувачення. Сфабрикували справу проти мого брата і посадили. Але потім виправдали”. Брав участь у Революції на граніті. 8 жовтня 2006-го отримав сан священика. 2010 року прийняв чернечий постриг. Розлучений. Має двох синів 25-річного Віктора і 24-річного Юліана

24 серпня 1991 року на позачерговій сесії Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Його підтримали 346 народних депутатів. Радянська республіка перестала існувати. На геополітичній карті постала самостійна держава – Україна.

Перед парламентом зібралися тисячі українців із синьо-жовтими прапорами. Вони слідкували за засіданням через пряму трансляцію на вулиці.

1 грудня того ж року відбувся Всеукраїнський референдум щодо незалежності України. На виборчі дільниці прийшли близько 32 мільйонів громадян, 84 відсотки населення країни. За незалежність проголосували понад 90 про­центів.

Четверо народних депутатів першого скликання Віктор БЕДЬ, Іван ЗАЄЦЬ, Володимир ШОВКОШИТНИЙ, Ігор ЮХНОВСЬКИЙ розказують, як Україна йшла до цього рішення

1990-го до Києва приїхали президент США Джордж Буш-­старший і прем'єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер. Переконували, що не треба розвалювати Союз. Боялися, що це призведе до кровопролиття.

Влада в Україні була комуністична і не висловила чіткої позиції про бажання відновити державність. У США розуміли, що це має відбутися. Та не бачили, на кого можуть cпертися в Україні. А ще Москва казала, що ми штучно створена нація, яка утворилась після Другої світової війни.

Із В'ячеславом Чорноволом познайомився у Верховній Раді. Він мав стратегічне бачення й дуже оперативне мислення. Незламний – таких більше не було. На одному з перших засідань парламенту він запропонував: "Давайте не будемо гратися з комуняками, а створимо опозиційну Народну Раду (парламентська опозиція у Верховній Раді в 1990–1994 роках. До неї ввійшли 125 депутатів. – Країна) і будемо готуватися до боротьби". Її утворили в номері готелю "Україна", де жили.

Я поїхав до рідні на Закарпаття. 19 серпня в Ужгороді мав зустрітися з паном Плавайком з Австралії. Він колись редагував газету "Карпатська Україна", потім втікав від угорської окупації. Чекав його годину. Не прийшов. У готелі "Закарпаття", де він зупинився, повідомили, що вранці почув по радіо про ГКЧП (з російської – Государственный комитет по чрезвычайному положению. Організація була створена з метою збереження СРСР, шляхом усунення від влади президента Михайла Горбачова. Діяла з 18 по 21 серпня 1991 року. – Країна), викликав таксі й поїхав у Чоп на кордон, хоч його номер був оплачений на кілька днів уперед. Я не розумів, що робиться. Пізніше Плавайко розказував: "Мене охопив жах. Доки не перетнув кордон, думав, моє серце розірветься".

До мене прийшли два офіцери. Розповіли, що в них були збори. "Вирішили, якщо накажуть вивести військо проти народу, ми цього не зробимо". Додали, що в такому випадку поступають у моє розпорядження як голови крайового Народного Руху і народного депутата. Думав, це сон. Почав їх розпитувати. Дізнався, що в Москві переворот.

Я зібрав раду патріотів в Ужгороді, очолив штаб опору. Заховали архіви зі списками членів Руху, декого відіслали на кордон, щоб підготували вивіз з України активістів і їхні родини на випадок репресій. У списку тих, хто підлягає арешту, моє прізвище стояло другим. Такі списки були по всіх областях.

20 серпня літаком дістався до Києва. Там усе бурлило. У новинах розказували про ГКЧП. Леонід Кравчук виступав: "Случилось то, что должно было случится. Но в Украине все спокойно, мы думаем над сбором урожая".

До кінця наступного дня ГКЧП луснуло. 22 серпня скликали Верховну Раду. Акт проголошення незалежності писали швидко. Розуміли: втратимо день-два, комуністи оговтаються і ми їх не змусимо проголосувати.

Були два варіанти: я пропонував проголосити відновлення державності. Щоб зберегти спадковість усіх попередніх державотворчих процесів. Тоді Україна могла б успадкувати низку прав із 1918 року, ставити питання про повернення активів за кордоном, компенсацію шкоди, яку завдали інші держави, окуповуючи нашу територію. Комуністична більшість не хотіла цього допустити. Левко Лук'яненко спочатку погодився з моєю думкою. Та Дмитро Павличко й Іван Драч його переконали, що треба діяти м'якше.

24 серпня 1991 року проголосили державну незалежність України. Покійний нині депутат від Рахівського району комуніст Іван Габор увечері пив зі мною за це 50 грам і повторював: "Зато народу своєму не зрадили". Пояснив: колега сказав, що вони зрадили партію. ­Дехто з комуністів нас ненавидів. У перерві підходить якось депутат від Донецької області: "Таких, как ты, надо вешать. Националист".

Увечері в готелі зібралися патріоти. Чорновіл був. Застілля не робили. Лише по чарці випили, бо треба було працювати.

Ми допустили помилку. Треба було розпустити Верховну Раду й обрати нову. Суспільство було готове. Після засідання, на якому вирішили залишити діючий парламент, у коридорі зустрів Левка Лук'яненка. Сказав йому: "Це неправильно. Ми не можемо з ними будувати Україну". А він: "Вітя, я відсидів 27 років, був готовий віддати життя, дожив до того, що Україна стала незалежною. Мусимо з ними попробувати бу дувати державу. Серед них теж є українці". Через кілька років він в інтерв'ю визнав, що тоді помилявся.

Україна розвивається. Найбільші виклики – російська агресія і посилення представників РФ у державній владі. Тут важливо, як себе поведе народ. Якщо його натиск виявиться достатнім, влада не зможе перегнути палицю. Україна буде. Знищити її нікому не вдасться. Йдеться тільки про ціну, яку нам за це доведеться заплатити.

Найбільше досягнення незалежності – не дали антиукраїнським силам розвернути нас з євроінтеграційного курсу. Друге – зусиллями української нації і великих жертв наших воїнів Україна не стала на коліна перед Москвою. Третє епохальне досягнення – проголошення самостійної Православної церкви України.

Джерело: gazeta.ua

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Фоторепортажі

Prev Next

Відеорепортажі

Prev Next

uba banner

Карта єпархії

   (Закарпатська область)
zakarpatie map

x 247c004d

Блаженніший Епіфаній

Митрополит Київський
і всієї України, Предстоятель
Православної Церкви України


 DSC1632

 

Преосвященнійший Віктор

єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Мукачівсько-Карпатською єпархією