Керуючий Карпатською і Тернопільською єпархіями УАПЦ єпископ Віктор відслужив акафіст до преподобного Серафима Саровського у день ушанування світлої пам’яті українського святого

15 січня, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською і Тернопільською єпархіями Української Автокефальної Православної Церкви відслужив в Ужгороді ранковий акафіст до прославленого українського святого преподобного Серафима Саровського (у миру Прохір Мошнин, 19.07.1754, Курськ, Україна під окупацією Російської імперії – 02.01.1833).

У молитві владика Віктор просив молитовного заступництва у святого перед Всемогутнім і Всемилостивим Гоподом Богом за мир і благополуччя в Україна, за найшвидшу перемогу Українського війська над підступними московсько-путінськими окупантами і терористами, за збереження життя кожного українського воїна, добровольця, волонтера і мирних співвітчизників, які у наші дні боронять Україну від новітніх московських ординців, за подолання розділення серед українських православних і утвердження єдиної Помісної Української Автокефальної Православної Церкви.

Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ

Біографічна довідка:

Серафим Саровський (Прохір Мошнин, 19 липня 1754, Курськ — 2 січня 1833) — один з найшанованіших православних святих, чудотворець. Преподобний сам відбивав напади диявола, узявши на себе подвиг стовпництва, молився на камені із зведеними руками тисячу ночей.

Преподобний Серафим Саровський народився в Курську, в сім'ї купця. Семирічним хлопчиком впав з дзвіниці, але дивом залишився живий. Підлітком отримав зцілення від Курської ікони Божої Матері «Знамення». В юності паломником прибув у Київ поклонитися печерським святим.

У віці 18 років став послушником у Саровському монастирі. Шістнадцять років провів у пустелі, з них три роки — у повному мовчанні. Випробував себе подвигом стовпництва: 1000 днів і ночей стояв на камені і невпинно молився.

Провівши 10 років в пустелі, Преподобний, якому вже пішов сьомий десяток, почав приймати стражденних, розраджувати і зціляти їх. У деякі свята до нього приходило по декілька тисяч людей.

За свідченнями очевидців, преподобний мав дар слова «живого і щедрого», прозорливість незвичайну: читав думки, як книгу. Був завжди радісним. Лице його випромінювало чудесне світло, а під кінець життя було настільки осяйно-сліпучим, що «неможливо було дивитися на нього».

У 20-ті роки 20 ст. Саровську пустинь закрили, а мощі вивезли у невідомому напрямку. Тільки в 1991 році вони були виявлені у фондах музею, розміщеного в Казанському соборіСанкт-Петербурга.