80-річчя проголошення автономії Карпатської України

golovna32165432111 жовтня виповнюється 80 років від проголошення автономії нашого краю у складі першої Чехословацької республіки. Уперше за багато століть закарпатські українці набули власної державності – наразі у формі автономії. Але, щоб увійти до цього здобутку довелося чекати і боротися довгі два десятиліття. Власне, усе міжвоєнне двадцятиліття на Закарпатті було для місцевих українських сил суцільною боротьбою за автономію як за перший етап утвердження української державності.

Початок боротьби за автономію
Про якусь українську автономію у складі колишнього Угорського королівства не доводилося навіть мріяти. Тільки після краху Австро-Угорської монархії і перетворення Угорщини на республіку там приймається Закон № 10 “Про автономію руської нації, проживаючої в Угорщині” (у літературі цей закон відомий під назвою “Закон про Руську Крайну”), ухвалений урядом 21 грудня 1918 р. і опублікований 25 грудня 1918 р. За ним Закрпаття під назвою Руської країни отримує автономію, проте вона так і лишається лише на папері. Між тим по всьому краєві виникають народні ради як зародки місцевого самоврядування і опора майбутньої державної автономії. 
Першу Руську народну раду організовано 8 листопада 1918 р. на зборах жителів с. Стара Любовня на Пряшівщинві. Услід за нею подібні виникають у Пряшеві, Ужгороді, Сваляві, Мараморош-Сиготі, Хусті, Ясині. А 21 січня 1919 р. силами цих рад скликається Хустський з’їзд, який часто називають Хустським Всенародним конгресом (у роботі цього з’їзду взяло участь понад 1500 делегатів з 175 населених пунктів краю). Резолюція, прийнята на цьому конгресі, визнавала недійсним Закон № 10 від 21 грудня 1918 р. та існування Руської Крайни під протекторатом Угорщини, проголошу¬вала возз’єднання Закарпаття (у складі Західноукраїнської Народної Республіки) з Українською Народною Республікою, акцентували на правовій основі цього. А незадовго до того у східній частині Закарпаття, у невеликому гірському с. Ясіні, виникла нова держава Гуцульська Республіка. (08.01.1918).
Тим часом в Угорщині проголошено комуністично-радянську владу. Постанова її Революційної урядової ради 2 квітня 1919 р. поділяла Закарпаття на 30 округів і чотири жупи. Щоб надати демократичності формам правління, передбачалося проведення на Закарпатті (7–14 квітня 1919 р.) перевиборів до місцевих рад. Для цього у кожному населеному пункті створювалися виборчі комісії, головою яких спеціальним рішенням міністерства внутрішніх справ призначався так званий політичний повірений. Він стежив за тим, щоби обиралися лише потрібні владі особи. Зробити це було нескладно, тим паче, що при необхідності вибори, які передбачали закриту процедуру голосування, нерідко проводилися відкритим голосуванням. Із поваленням радянської державності в Угорщині і окупації краю чеськими і румунськими військами в Ужгороді 8 травня 1919 р. створено Центральну руську народну раду, за що висловилося 1200 делегатів з Пряшева, Ужгорода, Хуста. Саме ця рада в умовах міжнародного тиску, погоджується із тим, аби край на правах широкої автономії для українців (Русинів) увійшов до Чехословаччини. Прийняття такого рішення було вимушеним і в умовах фактичної окупації Закарпаття Чеховлосвацькими і Румінськими військами иа ігнорування західноєвропейських держав політичним волевиявленням українців (русинів) нашого краю про бажання бути у воз'єднанні із Україною.
І справді, 10 вересня 1919 р. згідно з Сен-Жерменським мирним договором з Австрією, припинила своє існування колишня Австро-Угорська монархія; згідно зі статтями 10–13 цього договору Чехословаччина зобов’язувалася «встановити територію русинів на південь від Карпат у кордонах, визначених головними союзниками і дружніми державами, як автономну одиницю в рамках Чехословацької держави, із найвищим ступенем самоуправи, який тільки можливий при збереженні єдності Чехословацької держави» (опубліковано в офіційному зводі законів під № 508 від 31 грудня 1921). Т.Масарик висловився про Закарпаття: «причини сьогоднішніх відносин необхідно шукати в попередньому режимі.…Першим нашим обов’язком є підняти народ до рівня парламентаризму… Підкарпатська Русь потребує трьох основних реформ: відкриття шкіл, заснування закладів охорони здоров’я і земельної реформи». 10 листопада призначено Автономну Директорію Підкарпатської Русі під головуванням Г.Жатковича.
Та попри обіцянки 29 лютого 1920 р. прийнято Чехословацьку Конституцію та її складову частину – Закон про мову № 122, але ці документи не містили жожної згадки про автономію нашого краю. На знак протесту проти цього 17 березня 1921 р. перший губернатор Підкарпатської Русі Григорій Жаткович подав у відставку; Керiвництво перейшло до чеха Егренфельда. 16 січня 1922 р. прем’єр-міністр Чехословаччини Е.Бенеш на засіданні комісії з конституційного права відзначив: «Тут йдеться не про федерацію у Чехословацькій Республіці, а про автономію: в питаннях освіти і культури в загальнодержавних рамках… Населення політично незріле, 70% не вміє читати/писати; Національні та релігійні відносини дуже складні.…».
При цьому слід зазначити що твердження Е. Бенеша про те, що 70% українців (русинів) нашого краю не вміє читати і писати не відповідало дійсності. І використовувалося виключно для політичних спекуляцій в питанні щодо затримки із надання автономії. 
Тому під час парламентських виборів 1924, 1925, 1929 і 1935 р. вимога автономії краю звучала практично в усіх партій і кандидатів, що балотувалися на Закарпаття. Не менш активно підіймали це питання уже обрані депутати. Так, 10 червня 1926 р. усі депутати парламенту від Підкарпатської Русі (Закарпаття) зробили спільну заяву проти реорганізації території краю в наджупу, оскільки вважали це новою, черговою відстрочкою надання краю автономії. 14 липня 1927 р. у Чехословацькій республіці прийнято Закон № 125 «Про адміністративну реформу» (вступив у дію 1 липня 1928 р.); Підкарпатська Русь стає краєм з адміністративно-територіальним устроєм подібно до інших країв (провінцій) Республіки, але без автономії.
Перелом у боротьбі
Тільки 9 березня 1937 р. керiвництво Народних Рад Пiдкарпатської Русі (української і русофільської) вислало до чеського прем`єра М.Годжi делегацiю в складi М.Бращайка, А.Бродiя, Й.Камiнського, яка передала тому меморандум з вимогою автономiї краю. М. Годжа повiдомив, що уряд готує два законопроекти по впровадженню першого етапу автономiї для українців (русинів) Закарпаття. При цьому було звернено увагу на те, що у випадку, якщо ради представляють iнтереси чужої держави, автономiю буде скасовано. 26 червня 1937 р. прийнято закон ЧСР № 172, який регулювував повноваження губернатора Підкарпатської Русі. Коментуючи його, 28 жовтня Е.Бенеш заявив: «Закон про самоврядування Підкарпатської Русі у своїй першій фазі вступив у силу вже у ці дні. Наступні кроки, які будуть зроблені в недалекому майбутньому, визначать подальший розвиток цієї території серед особливих умов… Уряд нашої держави свідомий своїх зобов’язань та своєї сили і буде відстоювати свої еволюційні методи».
Боротьба за автономію набирала все більшого розмаху. 19 квiтня 1938 р. закрпастький тижневик "Свобода" чiтко стає на позиції захисту українських національних прав та інтересів i вiдповiдає газетi пiдкарпатських соцiал-демократiв "Вперед": "Так, iнтернацiональнi панове, ми будемо войовничим органом всiх нас об’єднуючого здорового українського нацiоналiзму". 22 i 29 травня по всьому краю проходять мунiципальнi (сiльськi) вибори. У бiльшостi сiл перемагають старости-українцi. 
29 травня 1938 р. в Ужгородi, у Народному Домi "Просвiти" вiдбулося засiдання Першої Руської (Української) Центральної Народної Ради з нагоди 20-рiччя ЧСР. Головний доповiдач С. Клочурак пiдкрес¬лив, що українцi стоять на сторожi цiлостi республiки, але домагаються реалiзацiї своїх прав на автономiю. Водночас прийнято резолюцiю, в якiй констатовано, що закон Чехосло¬ваччини № 172/37 про перший етап автономiї Пiдкарпатської Русi не втiлено у життя, хоч минуло вже 11 мiсяцiв вiд його прийняття.
30-31 травня 1938 р. відбувається спільне засідання лідерів Першої Руської (Української) Центральної Ради братів Бращайків, С.Клочуряка, А.Волошина, Ю. Ревая. З боку русофілів були присутні А.Бродій, С.Пещак, Фелдешій, Геровський та ін. Кількакратні спільні наради довели нарешті до узгодження позицій. На зібраннях проголошували традиційні автономістські лозунги: створення Підкарпатського міністерства у Празі, підпорядкування місцевої адміністрації губернатору, приєднання до Підкарпатської Русі всіх територій заселених Русинами. Цей чисто тактичний маневр Першої ЦР(У)НР цілком вдався і вийшов на користь нашого краю. Президія ПЦР(У)НР висунула до уряду Чехословаччини вимоги широкої автономії, проведення виборів до сойму Підкарпатської Русі до 30 листопада, організація міністерства у справах Підкарпаття та ін. Це супроводжувалося жвавим акціями по містах і селах усього краю. Відповідна активність тривала до самого отримання автономії.
15 червня 1938 р. ужгородський тижневик "Нова Свобода" у найпершому своєму числi опублiковано програмну статтю С. Клочурака "Перед но¬вим iсторичним завданням", в якiй заявлено, що перший щоден¬ник в iсторiї українцiв Закарпаття буде твердо й непохитно стояти в оборонi прав свого народу, боротися за автономiю Закарпаття в рамках демократичної Чехословаччини. Газета захищатиме державний суверенiтет ЧСР, але й криткуватиме її уряд за помилки, допущенi в нацiональнiй та соцiальнiй полiтицi. 
16 червня 1938 р. у 61 населеному пунктi Пiдкарпатської Русi вiдбулися чергові місцеві вибори, на яких знов перемогли українські кандидати від Першої ЦР(У)НР. 17 червня відбулося Пластове свято у Хустi з кiлькаденним таборуванням у Буштинi. 26 червня прогримів Просвiтянський з’їзд у Перечинi. А 29 червня "Нова Свобода" опублiкувала статтю І. Рогача: "На Пiдкарпаттi (Закарпатській авт.) вже був здiйснений єдиний український фронт, на З’їздi "Просвiти" 17 жовтня 1937 року. Тепер, у вирiшальнiм моментi всього українського народу, українцi повиннi створити єдиний український фронт, щоб раз назавжди забезпечити українську полiтичну гегемонiю в нашiй країнi". Пiд "нашою країною" тут малася на увазi розшматована Україна. Символiчно, що публiкацiя вийшла рiвно за шiсть рокiв до возз’єднання Закарпаття з великою Україною. 
6 серпня 1938 р. подібний Просвiтянський з’їзд пройшов у Великiй Копанi. Головним промовцем був Ю. Ревай. Виступили також С. Росоха, І. Рогач, М. Вайда, М. Мельник та iншi. С. Росоха заявив: "Тип старого русина–раба перетворюється в новий тип свiдомого русина-українця, свiдомого своєї національної єдностi i сили. Русин мусить навчитися бачити, хотiти, жити й думати!" 20 серпня просвiтянський з’їзд відбувся і у с. Невицьке. Головував Іван Росул, помагав Юрко Попович. Було висвячено український прапор. Учасникам манiфестацiї роздавалася випущена ОУН медаль з написом: "Царице Україно, з’єднай i визволь нас". Це призвело до арешту І. Рогача, С. Сабола та iнших. 28 серпня у Мукачевi на Чернечiй горi пройшла багатотисячна конфесiйна i нацiональна манiфестацiя на честь Успiння Богородицi. 
4 вересня 1938 р. зібрався Конгрес Першої Руської (Української) Центральної Народної Ради. До Ужгорода прибуло 1100 делегатiв. Голова Ради А. Волошин сказав: "До полiтичної боротьби маємо iти органiзованим фронтом. Наша програма ясна i чесна. Нiкому не хочемо робити кривди, хочемо, щоб у нашiй країнi запанували правда, право й справедливiсть! Хочемо, щоб перестала бiологiчна полiтика нищення всього, що є наше, українське". Ю. Ревай вказав на загрозу, яка нависла над українцями Закарпаття i гостро критикував шкiльнi порядки пiд чехословацькою адмiнiстрацiєю. С.Клочурак, поставивши запитання "Як нам поступати", вiдповiв на нього: "Інтерес народу понад усе!" С. Росоха стверджував, що "українське питання на Закарпаттi є частиною загальноукраїнського питання. Не вiримо далi в жоднi обiцянки!" Конгрес прийняв резолюцiю, щоб уряд Чехословацької республіки на вимогу населення Пiдкарпатської Русi заявив гострий протест проти утиску 7 мiльйонiв українцiв у Польщi. 
І. Рогач пiдкреслив об’єднання всiх українських полiтичних сил. Молодi учасники конгресу започаткували перший загiн Української Народної Оборони, який очолили Василь Івановчик, Іван Рогач, Степан Росоха. Військовий штаб очолили полковники Аркас, Стефанов і сотник Клименко. Упродовж місяця було створено штаби УНО по всій территорії Карпатської України.
7 вересня, середа до Праги вiдбула делегацiя Першої Руської (Української) Центральної Народної Ради (A. Волошин, Ю. Ревай, С. Клочурак, Д. Попович, М. Попович, С. Росоха, В. Приймак, Ю. Гуснай, В. Свереняк, І. Чобан). На аудiєнцiї у прем’єра ЧСР Мiлана Годжi делегація рiшуче ставить вимогу автономiї.
В Ужгороді відбулися установчі збори організації молодих українців “Українська Національна Оборона”, яка співпрацюватиме зі всіма українськими організаціями, що не йдуть в розріз з українським національним ідеалом, і під час виборів до сойму чи парламенту підпиратиме акцію Першої Української Центральної Народної Ради, яка стоятиме виключно на українському грунті.

9 вересня 1938 р. українська делегація повернулася з Праги без конкрет¬ної вiдповiдi. Центральна рада видала комунiкат, в якому вiдзначала необхiднiсть подальших переговорiв. 14 вересня крайова конференція Першої ЦУН Ради в Ужгороді приймає постанову не вести подальших переговорів і не висилати більше делегацій до Праги доки центральна влада не запропонує конкретний проект закону про введення автономії Підкарпатської Русі в життя. Після цього міністр Задіна виголосив прокламацію уряду Чехословацької республіки, в якій празький уряд обіцяє провести вибори до сойму автономної Підкарпатської Русі.
Прагнення закарпатських українців підтримали і загальноукраїнські сили. 16 вересня 1938 р. Провiд Організації Українських Націоналістів розповсюдив заяву: "Українське Закарпаття в цiй хвилi захищає iдею незалежної Української Закарпатської держави, яка з хвилинного вибуху повстання на всiх українських землях проти всiх окупантiв України стихiйно об’єднається в одну державу всiх українцiв!" У Вiднi заходами штабу ОУН для закарпатських справ розпочало роботу українське радiомовлення.
Натомість в Ужгороді 17 вересня 1938 р. остаточно сформовано провiд Української Народної Оборони: голова – С. Росоха, заступник – І. Рогач, секретар – В. Деха, оргреферент – В. Івановчик, скарбничий – А. Гелетка. Арешт І. Рогача, переховування С. Росохи у Мукачевi. Чеськi властi заборонили проведення зборiв i засiдань, посилили цензуру.
21 вересня 1938 р. вперше в Підкарпатської Русі представники обох політичних орієнтацій (української і русофільскої) підписали спільну декларацію, яку представники Пiдкарпатської Русi в чехословацькому парламентi (депутати Павло Коссей, Андрiй Бродiй, Юлiан Ревай, Петро Жидовський, Степан Фенцик, сенатори Едуард Бачинський, Юлiй Фелдешiй) вручили уряду Чехословацької республіки та дипломатичним представникам західних держав у Празі.. У цьому документі були вимоги персональних змін на керівних посадах у краї, представництва українців (русинів) у центральному уряді в Празі, приєднання Пряшівщини та надання допомоги населенню верховини: "Ми, представники руського народу, усвiдомлюючи свою вiдповiдальнiсть перед iсторiєю нашого народу i бажаючи забезпечи-ти його свободу та краще майбутнє i саме його iснування на його нацiональнiй територiї, заявляємо, що наш народ нiколи не вiдмовлявся вiд свого права на самовизна¬чення i вiд права управляти сам собою, i що ми вимагаємо в даний час здiйснення цього права в нинiшнiй доленосний час, коли вирiшується не тiльки доля Чехословацької респуб¬лiки, але i доля нашого руського народу". 
Переддень автономії
24 вересня 1938 р. до Праги знову виїхала делегацiя карпатських полiтикiв на чолi з губернатором К.Грабарем. А молодий радикал Ю. Химинець виїхав до Вiдня, де невдовзi створив Закордонну делегацiю Карпатської України. У Львовi того дня відбулася манiфестацiя студентiв на пiдтримку українцiв Закарпаття. Проте справа зрушилася з місця тільки після 29–30 вересня, коли Мюнхенська конференцiя поклалапочаток розчленування Чеховлоаччини. На жаль, тільки після цього ослабла Пранга повертається обличчям до національних вимог Закарпаття. Тим більше, що ці процеси підстьобнула 6 жовтня 1938 р. нарада лiдерiв полiтичних партiй Словаччини у м. Жилин. Гостями наради були А. Бродiй, А. Волошин, Е. Бачинський, Ю. Ревай i С. Фенцик, якi погодилися з iдеєю претворення Чехословацької республіки на федерацiю. Представники Словаччини i Підкарпатської Русі вiдкинули пропонованi Прагою компромiси i поставили вимоги полiтичної автономiї для обох земель. Словацька Народна партія А.Глинки проголосила автономію Словаччини.
7 жовтня 1938 р. відбулась нарада вже в Ужгородi. Прийнято постанову, що членами автономного уряду можуть бути лише депутати чехословацького парламенту від українців. 8 жовтня в Ужгородi, у будинку крайового уряду, прождовжилася спiльна нарада представникiв обох Народних Рад (української та русофілів) у присутностi депутатiв i сенаторiв вiд Пiдкарпаття. Українську Раду представляли А. Волошин, С. Клочурак i Д. Нiмчук, русофiлiв – Й. Камiнський, В. Гомiчков, М. Демко. Утворено спільну Народну Раду Підкарпатської Русі. Одностайно схвалено склад майбутнього автономного уряду – А. Бродiй, Е. Бачинський, І. П’єщак, А. Волошин, Ю. Ревай, С. Фенцик. Утворено єдину Народну Раду Пiдкарпатської Русi, яка першим меморандумом оголосила себе "єдиним законним представником всiх руських земель" ( в тому числi i Пряшiвщини). 9 жовтня 1938 р. в Ужгородi о 17-й год. А. Бродiй заявив з балкона будинку крайового уряду, що обидвi Народнi ради погодилися створити спiльний уряд на чолi з ним, i проголосив автономiю Пiдкар¬патської Русi. Пiсля нього виступив Ю. Ревай. Демонстрацiя в Ужгородi. Весь день велися телефоннi переговори з офiцiйною Прагою. До Праги на переговори вiдбули Ю. Ревай i Е. Бачинський. 
У Відні закордонна делегацiя Карпатської України направила телеграму до урядiв Англiї, Францiї, Нiмеччини, Італiїi Чехословаччини: "Празький уряд i далi нехтує вияв волi українського населення до самовизначення. Тим часом польська i угорська влади мають намiр анексувати країну угорським вiйськом. Це викликає в українського населення великий неспокiй i небезпеку кривавого повстання. Висловлюючи протест проти кожного наступу угорського вiйська, просимо через вислання мiжнародних вiддiлiв уможливити українському населенню Пiдкарпаття (Закарпатська-авт.) вiльний вияв його волi". У Нью–Йорку вiдбулося вiче емiгрантiв з Пiдкарпатської Русi. Головний промовець о. О. Невицький закликав: "Виконаймо обов’язок супроти свого народу i своєї землi. Не розбиваймося на рiзнi партiї i групи, але вступаймо всi до одного єдино-нацiонального табору, пiд один провiд". Вiче вислало телеграми до урядiв США, Англiї, Нiмеччини, Італiїi Францiї за пiдписом голови вiча Андрiя Кiстя i секретаря Юрiя Габовди з вимогами автономії. У м. Фiладельфiя вiдбулося вiче українцiв США, створено Комiтет оборони Закарпаття (пiзнiше – Комiтет оборони Карпатської України), започатковано збiр коштiв. Невдовзi комiтет органiзував вiча у Нью–Йорку, Детройтi, Клiвлендi, Янгстоунi, Чикаго, Рочестерi, Ньюарку. 
Проголошення автномії 
Увечерi 9 жовтня 1938 р. празьке радiо повiдомило, що уряд Чехословацької республіки погодився на федерацiю трьох народiв. 10 жовтня у Празi тривали переговори мiж центральним урядом i карпатоукраїнськими представниками – Ю. Реваєм i Е. Бачинським. 
11 жовтня делегацiя Української Ради вимагає вiд пiдкарпатського вiце-губернатора Мезника, щоб той передав Празi її вимоги про затвердження автономного уряду для краю. Водночас Рада вислала до Праги телеграму своїм представникам: "Українська Народна Рада домагається негайного iменування пiд¬карпатської влади. В противнiм разi вертайте додому! Прези¬дiя чекає вашої вiдповiдi до 14 години". Нарешті о 20–й годинi Рада мiнiстрiв Чехословацької республіки призначила Раду мiнiстрiв Пiдкарпатської Русi. Автономія стає реальним фактом. Посади полілися так: прем'єр–мiнiстр i мiнiстр шкiльництва – А. Бродiй (вiн же – мiнiстр федерального уряду у справах Пiдкарпатської Русi), мiнiстр внутрiшнiх справ – Е. Бачинський, мiнiстр комунiкацiй – Ю. Ревай, мiнiстр–уповноважений для переговорiв зi словацьким урядом у справах кордону – С. Фенцик, статс–секретар з питань охорони здоров’я i соцiального забезпечення – А. Волошин, статс–секретар з питань юстицiї– І. П'єщак. 
12 жовтня пiдкарпатськi мiнiстри у Празi склали присягу. А. Бродiй, Ю. Ревай, А. Волошин та І. П'єщак зізьралися до Ужгорода. Е. Бачинський з Праги поїхав до Комарно на чехословацько-угорськi переговори. С. Фенцик вiдправився до Пряшева – теж для вирiшення територiальних питань. О 15–й годинi в Ужгородi почався десятитисячний мiтинг зустрiчi автономного уряду. На площi Корятовича збудовано широку трибуну, пiднято сотню українських синьо–жовтих i кiлька росiйських триколiрних прапорiв. О 17.30 приземляється лiтак з мiнiстрами. "Над нами загучали мотори лiтакiв, згадував В. Ґренджа–Донський, – один великий, тримоторний, зелений, в ньому летять нашi мiнiстри, а в супроводi три малi вiйськовi aероплани. Почулося на площi "Слава!", лiтаки закружляли над мiстом, над самою площею i подалися в напрямку аеропорту". Мiтинг почергово вели народовець В. Ґренджа–Донський i москвофiл Чепинець. Виступили А. Бродiй, Ю. Ревай, А. Волошин. Пiсля мiтингу вiдбулася демонстрацiя до будинку "Просвiти". 
13 жовтня по всій Підкарпатській Русі пройшли молодіжні демонстрації, на яких молодь скандувала: «Підкарпаття не дамо! Свою волю не дамо! Рідну землю нi полякам, нi мадярам не дамо! Не дамо!». На чолі усіх виступів ішли члени «Січі» и «Пласту». 
Перші кроки автономії 
15 жовтня 1938 р. відбулося перше засiдання автономного уряду. Розподiлено функцiональнi обов'язки мiж мiнiстрами, прийнято рiшення про офiцiйний часопис "Урядовий вiсник". Засновано пiдкарпатськi дирекцiї залiзницi i пошти. Видано розпорядження про змiни у податкових книгах та про врегулювання продажу дров з державних лiсiв. Дiм "Просвiта" в Ужгородi перетворився на постiйно дiючий полiтичний штаб. З числа 70 студентiв пiд керiвництвом С. Клочурака i С. Росохи органiзовано цiлодобове чергування бiля телефону, радiоприймача, а також кур’єрська служба. У Львовi демонстрацiя солiдарностi із Закарпатською Ук¬раїною переросла у зiткнення з полiцiєю. У наступнi днi по¬дiбнi виступи вiдбуваються в iнших галицьких мiстах i се¬лах. 
16 жовтня В.Гренджа-Донський занотував: “У найбільшім ужгородськім залі кінотеатру “Уранія” відбулися великі демонстративні збори Української Народної Ради. Збори вирішили “післати телеграми амбасадорам чотирьох великих держав у Празі з нашим проголошенням, що ми хочемо жити в федеративній державі чехів, словаків і українців. Ми протестуємо проти всякого порушення наших границь, які загарантували 28 держав, між іншим і ті чотири великі держави, що тепер рішатимуть про нашу долю. Наші господарські і комунікаційні інтереси вимагають цілість нашої країни... Зі всіх сіл Підкарпаття подібні телеграми мають піти на адресу амбасадорів тих держав, щоб вони бачили, що цілий народ противиться всякому нарушенні границь... Наприкінці відспівано український гімн, і з тим народ, вище тисячі душ, розійшовся”. Тоді же у 23 селах Ужгородського округу створено українськi комiтети. 
18 жовтня відбулося друге засiдання автономного уряду Пiдкарпатської Русi. Заслухано звiт С. Фенцика про переговори зі словаками, затверджено комiсiю для подальших переговорiв. Затверджено звiт Ю. Ревая про його переговори з мiнiстром закордонних справ Чехословацької республіки Ф. Хвальковским. Вирiшено найближчим часом видати розпорядження про заборону вивозу з Пiдкарпатської Русi державного i приватного майна. Заслухано А. Волошина про органiзацiю центру соцiального забезпечення. Прийнято рiшення про лiквiдацiю чеських шкiл у тих населених пунктах, де не було передбаченої законом кiлькостi чеських дiтей шкiльного вiку.
21 жовтня прийнято Манiфест Першої Української (Руської) Центральної Народної Ради з 20 пунктами щодо розбудови української державностi на Пiдкарпаттi. Серед них – розбудова промисловості, земельна реформа, усунення всіх урядовців, які прогрішились проти народу, запровадження як державної української мови, заснування свого університету та інших “високих шкіл”.
22 і 23 жовтня пройшло третє i останнє засiдання уряду, очолюваного А. Бродiєм. Розглянуто полiтичну ситуацiю в краї i навколо нього. Е. Бачинський проiнформував про результати переговорiв у Нiмеччинi про кордони мiж Чехословацької республіки (зокрема, Словаччиною i Пiдкарпатською Руссю) i Угорщиною. Вирiшено послати до Будапешта Е. Бачинського i С. Фенцика. Уряд Пiдкарпатської Русi звернувся через пресу до армiї з закликом зберiгати спокiй. 
Проте автономний премєжр А.Бродій облудно вів курс на повернення краю до склоаду Угорщини. 25 жовтня Обговорення федеральним урядом Чехословацької республіки за участю автономних урядiв Словаччини i Пiдкарпаття чехословацько-угорського територiального конфлiкту. Бiльшiсть присутнiх висловилася за нiмецько–iталiйський арбiтраж i проти плебiсциту. Мiнiстр юстицiї Чехословаччини подав головi парламентської комісії прохання про позбавлення А. Бродiя депутатської недоторканностi. 26 жовтня відбувся арешт А. Бродiя у Празi за звинуваченням у державнiй зрадi на користь Угорщини.
В Ужгородi нарада Першої Руської (Української) Центральної Народної Ради. Прийнято рiшення: "Не противитися вiдданню мадярської етнографiчної територiї Мадярщинi, але рiшуче протестувати проти плебiсциту". О 16. 40 А. Волошин у примiщеннi канцелярiї мiнiстра внутрiшнiх справ Пiдкарпатської Русi Е. Бачинського по телефону склав українською мовою присягу голови Ради мiнiс¬трiв Пiдкарпатської Русi, яку у Празi прийняв прем'єр Я. Сирови. Свiдками церемонiї були дивiзiйний генерал Ігор Сватек i вiце¬-губернатор краю О. Бескид. Тепер автономна Рада мiнiстрiв складалася з А. Волошина, Ю. Ревая i Е. Бачинского. С. Фенцик виїхав до Угорщини. 
О 17–й годинi в Ужгородi відбулася демонстрацiя вiд Дому "Просвiти" до крайового уряду. "До примiщення влади схо¬диться кiлькатисячна маса українцiв, щоб привiтати українського прем`єра. Пiд бурхливi оплески i оклики: "Слава батьковi Волошиновi! Слава Українi!" прем`єр Волошин вiдпо¬вiдає на привiти i коротко з`ясовує програму влади. Вiд На¬родної Ради вiтає i говорить Федiр Ревай. Кiлькатисячна ма¬са манiфестантiв формується у безконечний похiд... Непере¬можною лавою похiд суне повз польський консулят. Чути гро¬мовi крики: "Ганьба окупантам! Слава Українi! Ні – полякам, нi – мадярам! Закарпаття не дамо! Україна для українцiв! Смерть зрадникам!" (С. Росоха). 
З нагоди призначення Августина Волошина прем’єр-міністром автономного уряду пресовий бюлетень (ч.20) подав його біографію – він за останні 20 років “провів дуже тяжку боротьбу з насаджуваним русофільством, мадяронством і взагалі з тими перешкодами, які клав старий режим... У кожну працю він вкладав себе цілого... Нарід карпатоукраїнський і взагалі весь нарід український його шанує і любить”.
"Нова Свобода" 27 жовтня опублiкувала звернення Української Ради "До всiх українцiв по цiлому свiту!" 28 жовтня Шкiльний реферат Крайового уряду перетворено на Мiнiстерство шкiльництва i народної освiти, очолене Августином Штефаном. 29 жовтня Президія уряду Підкарпатської Русі провела зміни в уряді щодо розподілу функцій між його дванадцятьма ресортами (управліннями).
Рішенням автономного Уряду А. Волошина Підкарпатську Русь було переіменовано в Карпатську Україну.
Проте у зв’язку з територіальними претензіями гортіївської Угорщини відбувається Віденський арбітраж 2 листопада 1938 р., на якому від Карпатської України (Закарпаття) відірвано Ужгород, Мукачвео і Берегово з прилеглими селами та родючими землями. Автономний уряд Карпатської України на чолі з А.Волошином переїхав до Хуста, де бере більш рішучий курс на українське національне державотворення. Наступні чотири з половиною місяці розбудови автономії, а відтак і проголошення незалежності стали звитяжною епопеєю національно-державного відродження нашого краю.

Сергій Федака.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Фоторепортажі

Prev Next

Відеорепортажі

Prev Next

uba banner

Карта єпархії

   (Закарпатська область)
zakarpatie map

varfolomey

Всесвятійший Варфоломей

Архієпископ Константинополя — Нового Риму,
Вселенський Патріарх


x 247c004d

Блаженнійший Макарій

Митрополит Київський
і всієї України,
Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви


 DSC1632

 

Преосвященнійший Віктор

єпископ Мукачівський і Карпатський