Єпископ УАПЦ Віктор Бедь відслужив поминальну молитву за видатним українцем-закарпатцем Юліаном Бращайком до 60-х роковин з дня його смерті

brazhaiko yul9 жовтня, перебуваючи у відрядженні в м. Санок (Сянік), Польща, Преосвященнійший Віктор Бедь, єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви, ректор Карпатського університету імені Августина Волошина та Української богословської академії відслужив ранковий поминальний молебень за видатним українським закарпатським політиком, культурним і державним діячем Карпатської України (Закарпаття) Юлієм Михайловичем Бращайко (19.04.1879 – 09.10.1955) з нагоди 60-х роковин з дня його смерті.

У молитві до Господа Бога владика Віктор просив прощення всіх земних провин, допущенних з власної волі чи під примусом небіжчиком, дарування його душі вічного спокою та життя у піднебессі.
Біографічна довідка:
Юлій Михайлович Бращайко (19 квітня 1879, с. Глибоке, Ужгородський район, Закарпатська область — 9 жовтня 1955, м. Ужгород) — видатний український закарпатський політичний, культурний і державний діяч, організатор Хустської Народної Ради у 1919, що проголосила про бажання закарпатців приєднати Закарпаття до Української Народної Республіки (1918 – 1921). Був послом (депутатом) Сойму Карпатської України. Міністр фінансів і комунікацій Карпатської України в уряді прем’єр-міністра, а надалі президента Августина Волошина (1938 – 1939). У різні часи за стійку проукраїнську і патріотичну позицію був підданий переслідуванням і репресіям з боку румунського, угорського та комуністично-радянського режимів. Брат Михайла Бращайка — посла (депутата) Сойму Карпатської України (1939).
Народився 19 квітня 1879 року в селі Глибоке поблизу Ужгорода. Закінчив юридичний факультет Будапештського університету. Відкрив у Хусті власну контору й зайнявся адвокатською практикою. Виступав за відокремлення краю від Угорщини та злуку з Україною.
21 січня 1919 відкрив у Хусті «Всенародні збори угро-руського народу», які висловилися за возз'єднання із соборною Україною – Українською Народною Республікою. Однак міжнародна Паризька конференція віддала Галичину новонародженій Польщі, а частину Закарпаття зайняли румунські війська. Тимчасова адміністрація заарештувала Ю.Бращайка і засудила до страти як «неблагонадійного політика». Від неминучої смерті адвоката врятувало досконале знання права — він домігся апеляційного перегляду вироку, а потім і звільнення.
Після включення краю до складу Чехословаччини Ю.Бращайко був серед ініціаторів створення культурно-освітнього товариства «Просвіта», став першим його головою й очолював до 1939 року. Завдяки Ю.Бращайку (значною мірою на його кошти) в Ужгороді побудували Народний дім товариства.
Ю.Бращайко став одним із засновників Руської хліборобської партії, допомагав організовувати різноманітні кредитні й господарські спілки, очолював «Підкарпатський банк» та Союз адвокатів Підкарпатської Русі, був головою товариства військових інвалідів, вдів і сиріт «Надія».
Під час подій жовтня 1938—березня 1939 р. Ю.Бращайко був депутатом Сойму, міністром фінансів в уряді Карпатської України. Перед угорською окупацією він виїздив до Будапешта з місією, яка намагалася домовитися про автономію краю в складі Угорщини, а після її провалу повернувся на Закарпаття й зайнявся адвокатською практикою. У 1942 р. звинувачений у створенні антиугорської військової організації і заарештований. Кілька місяців він разом з іншими діячами Карпатської України провів у катівні Ковнер у Мукачевому. Звинувачення не підтвердилося, тому невдовзі Ю.Бращайка звільнили, і він повернувся до своєї звичної роботи.
Через місяць після окупації Закарпаття Червоною армією Бращайка взяв під варту так званий Хустський народний комітет і передав сталінській армійській контррозвідці — смершу. У січні 1945 кримінальну справу закрили, і Ю.Бращайка відправили у виправно-трудовий табір у Єнакієве Донецької області на каторжні роботи в шахти. Восени 1945 після фільтраційної перевірки його звільнили й дозволили повернутися на Закарпаття.

Помер в комуністично-радянській тюрмі 9 жовтня 1955 року.
Реабілітований 24.06.1992р.
Написав спогади «Що видів я на Закарпаттю від року 1918 до року 1946».
За матеріалами ЗМІ