УАПЦ вшановує 100-річчя Патріярха Димитрія

csm 12346429 1030719883616908 3820611224712242089 n 8be31acdd2Світла і велична постать Патріярха Димитрія (в миру Володимира Яреми) займає визначне місце в історичному розвитку Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). Як духовний лідер Третього відродження УАПЦ (1989) Архипастир своєю жертовною працею піднімав її з руїни, шукав гідних ієрархів, благословляв спорудження нових православних храмів, сіяв слово Бога Живого, невтомно і щиро служив рідному побожному українському народові. Його життєве кредо: «Бог і Україна!» базувалося на глибокій вірі, всеохоплюючій любові, твердих непохитних переконаннях стосовно ідеї української незалежної «чистої Церкви». Патріярх Димитрій мужньо, гідно і чесно ніс неймовірно важкий хрест, виконуючи свою земну місію, яку на нього поклав Господь.

Унікальна особистість Патріярха Димитрія вирізнялася яскравим творчим мистецьким обдаруванням у сфері сакрального образотворчого мистецтва, музики, поезії і красномовства. Широта мистецьких уподобань дозволяє зарахувати його до носіїв духовної культури українського народу, які забезпечують тяглість та неперервність його культурної традиції.

Ще до священичого служіння Володимир Ярема хотів присвятити себе мистецтву іконопису. Жадоба знань дала йому можливість вчитися у наших славних художників. Він добре розбирався у стилях мистецтва, в композиції та золотому січенні, а також у гармонії кольорів і технології малярства. Працюючи в музейних фондах, вивчав історію світового та українського іконопису. Домашня бібліотека Патріярха нараховує велику кількість книг, зокрема зарубіжних видань, і альбомів з репродукціями картин та фотоматеріялів. У своїй книжці «Дивний світ ікон» отець Володимир акцентував увагу на правильному розміщенні ікони в архітектурі храму, визначенні стилю, колориту, композиції, дотриманні відповідної технології, забезпеченні цілісности, але при цьому обов'язково має переважати відчуття божественности, дух святости. Отець мав свій метод дослідження ікони, що передбачав візуальне порівняння, аналіз іконографії та стилістики твору. Особлива дослідницька інтуїція виробилася на основі багаторічного досвіду праці з іконами та практичної роботи о. Яреми як художника. Необхідно згадати про його широкі особисті контакти з багатьма відомими науковцями Польщі, Словаччини, Угорщини, Росії. До його думки прислухалися такі відомі вчені, як В. Лазарєв, А. Рогов, Я. Клосінська, Р. Біскупський. У своїй статті про фрески Лаврського монастиря А. Рогов використав прориси, виконані о. Яремою.

Володимир Ярема народився 9 грудня 1915 року у селі Глідно, що розташоване недалеко від містечка Динів на Надсянні в незаможній сім'ї Василя Яреми і Марії Денис. З раннього дитинства малий Влодко з батьками регулярно відвідував церковні Богослужіння. Йому подобалися церковні обряди, а також любив співати і малювати. Охоче співав на людях, бо знав, що за те отримає листок для малювання. У дворічному віці навчився від сестри Параски багато різних пісень, серед яких були – «Гей, там на горі Січ іде», «У горах Карпатах», «Гаєм зелененьким», «На вулиці сурма грає», «Горіхове сіделечко», «Там на горі крута вежа». У Влодка було ще одне улюблене заняття – любив бавитися у церкву. Як згадує його молодша сестра Ганна: «Ми як були малими дітьми, то ніколи не бавилися як інші діти – не літали, не кричали. Влодко часто передягався на священика і «хрестив» дітей (ляльок), «хоронив», «вінчав» і маївки «правив». Як мами і тата не було, то і процесії чинив навколо хати. І навіть Службу Божу «правив», бо ми вже тоді вміли читати». З перших днів навчання в школі відзначався неабиякими здібностями і зразковим почерком, тож і допомагав вчительці на уроках каліграфії, малювання, співу, ручної праці, в організації драматичного гуртка. Будучи старшокласником, Влодко користувався повагою серед учнів та батьків на рівні з обома вчительками. А неділі та святкові дні проводив у церкві або прислуговуючи при відправі, або у крилосі біля дяків: співав псалми, тропарі, кондаки; читав Послання святих апостолів. Не пропускав і вечірніх Богослужінь.

Зацікавлення і захоплення церковним малярством юного Володимира почалося з 1920-их років, тобто з моменту його участи в розписі церкви у своєму рідному селі Глідно. Стінопис виконували художники, які втекли від радянської влади з Наддніпрянщини і заснували художню фірму «Відродження» в Перемишлі. Це був полковник петлюрівської армії Борис Палій-Неїло та Павло Запорізький. Помічниками у них були бандурист Гонта Просицький і син дяка з Волині Юрій Крих, який одночасно ще керував хором, а згодом став викладачем Львівської та Івано-Франківської музичних шкіл. Велика жага до знань привела Володимира до Перемишля, де він мріяв поступити в гімназію. На жаль, там навчання було платним, і тому через брак коштів йому відмовили. Але він мав змогу насолоджуватися співом катедрального хору на Богослужіннях. Зокрема у своїх спогадах Ярема пише: «Коли почалася вечірня, мене захопив спів дяків. Їх було десь по двадцять у крилосах. Катедральний дяк показував, хто дальшу стихиру має співати «прим», тобто першим голосом, а всі досить узгіднено «вторували» (бо то були учні дяківської школи). Деякі пробували «басувати»».

Бажання стати професійним художником спонукало Влодка шукати вчителя. І йому пощастило у Львові. Його прийняв на науку відомий художник Павло Ковжун, який створив Асоціяцію незалежних українських митців (АНУМ). АНУМ видавала журнал «Мистецтво». В майстерні Ковжуна часто збиралися художники, графіки, мистецтвознавці, редактори. Дехто з них приносив статті до журналу, їх читали вголос і обговорювали. Таким чином Володимир опинився в епіцентрі тогочасного мистецького життя.

А ще саме в цей час Ковжун у творчій співпраці з визначним художником Михайлом Осінчуком розгорнули активну діяльність у сфері церковного стінопису. Впродовж тридцяти років вони розписали понад десять церков Галичини. А для роботи добирали собі помічників, молодих хлопців. Одним з них став Володимир Ярема, який долучився до роботи 1932 року під час розпису церкви в Зашкові, недалеко від Львова. Маючи велике бажання, здібності і надзвичайну відповідальність у роботі, він швидко опанував техніку малярства, художні прийоми – композицію, стилізацію, інтеграцію мотивів орнаменту від Ковжуна, візантійське трактування образів святих від Осінчука.

Працюючи під керівництвом Ковжуна в залах Духовної семінарії, він спостерігав за формуванням колекції давніх ікон, яку в той час за підтримки митрополита Андрея Шептицького здійснювали І. Свєнціцький і М. Драган. З розпису церкви в Павлокомі у 1936 році розпочалась самостійна творча діяльність Яреми. Його працю схвально оцінили парафіяни й отці деканату. Отже, Володимир одержав репутацію доброго церковного маляра.

В цей період проявилася багатогранність творчої натури Яреми. Він одержав початкову музичну освіту на приватних заняттях у диригента Сави Неборча – випускника Вищого Музичного Інституту імені Миколи Лисенка у Львові. Володимир згадував про те, як став диригентом: «Замовив у книгарні партитуру «Літургічні пісні архікатедрального хору» (за що заплатив отець Жарський парафіяльними грішми аж 55 золотих!) і, переписавши багато партитур світських хорів Лисенка, Леонтовича і других композиторів, поїхав додому. Так став я диригентом. Через зиму я навчив хор повної Літургії, яку співали на Великдень, і п'ятнадцять хорових пісень на концерт у читальні. Щоправда, ніхто мені за роботу не платив».

Таким чином мистецькі таланти реалізувалися в діяльності Яреми паралельно впродовж майже усього життя. Влітку малював церкви, а взимку в рідному селі керував церковним хором. Окрім цього на запрошення священиків вирушає в села з метою організації хорових гуртків. Так, під його керівництвом утворюється хоровий гурток в селі Кінське коло Сянока, в селі Трійця коло Добромиля, в селі Миклашів коло Львова та ін. Слід сказати, що мішаний хор села Глідно під батутою Володимира Яреми славився в усій околиці Динівщини, де йому доводилося виступати з концертами в читальнях під час різних народних свят та у церквах під час релігійних богослужінь.

Необхідно згадати ще і 1938 рік – рік відзначення 950-річчя Хрещення України. Ювілейні Богослужіння відбувалися в церкві Св. Юрія в м. Динів. Тут були присутні віруючі з усіх українських сіл деканату із своїми душпастирями. І в церкві, і під час походу співав хор із Глідно під батутом Яреми. Всі захоплювалися чудовим хоровим співом. Слава про цей хор і його диригента швидко поширювалася.

Таке активне національне духовне відродження українського народу було не до вподоби польським шовіністам та польській владі. Саме в той час Володимир Ярема був змушений зголоситися на медико-військову комісію, яка визнала його придатним до військової служби. У складі своєї військової частини він перебував на західній території Польщі, там і потрапив у німецький полон. На початках німці виявляли прихильність до полонених українців і їх відокремили та відпустили.

Таким чином Володимир щасливо повернувся додому. Він наполегливо працює з хором, оживляє драматичний гурток, діє в молодіжній організації «Відділ молоді». Але не занедбував Володимир і свого таланту художника. Він взявся розмальовувати церкву у Старому Місті біля Лежайська. Закінчивши цю роботу, Володимир поїхав до Львова. Тут він стає студентом Мистецько-промислової школи.

Своєю особистістю, поведінкою та здібностями він привертає до себе увагу Львівського Митрополита Андрея Шептицького та ректора Духовної семінарії о. Йосифа Сліпого. Піднімається питання про зарахування його до семінарії. Одночасно він навчається у т.зв. «Малій гімназії» при Духовній Семінарії з метою завершення гімназійної програми.

У лютому 1942-го року Ярема одружується на своїй односельчанці Юлії.

Маючи вже деяку практику керування хором, Володимир вирішує глибше пізнати музичну науку. Ось як він згадує про своє поступлення до Вищого Музичного Інституту ім. М. Лисенка: «Пішов я до директора, розказав йому про своє навчання в Неборча (якого він пам'ятав) та про свою музичну практику, і просив прийняти мене на другий курс. Директор погодився, але запротестував професор Людкевич: - «Як то так, не вчившися в мене теорії, йти відразу на другий курс? Та без теорії нема музики, нема навчання». Я пояснював йому, що мене вчив абсольвент їх школи, що я знаю добре підручник теорії музики професора Людкевича, але він ніяк не давав себе вмовити. Директор велів йому мене проекзаменувати. Екзамен тривав добру годину, професор перепитав мене весь підручник і, здвигаючи раменами, повторяв: «Я ще не чув, щоб хтось сам міг навчитися теорії музики». Але після екзамену згодився, щоб мене записали на другий рік».

Ярема вивчав сольфеджіо у Людкевича. Професор був дуже вимогливий, і не всі студенти залишались у нього. Навчальний курс з гармонії, акустики та інструментознавства Володимир слухав у професора Б. Кудрика. Педагог був дуже задоволений з його успіхів. За рік музичних студій Ярема здобув професійні знання, які дуже придалися йому в подальшому житті. Він став компонувати музику.

З приходом большевиків навчання в Духовній Семінарії було перервано примусовою службою в Радянській Армії. Теологів і семінаристів у вагонах

з-під худоби повезли в Білу Церкву. Ярема пише у спогадах: «Ще на пересильному пункті я зібрав біля себе аматорів співу, і ми почали співати на чотири голоси пісні в гармонізації Леонтовича, Лисенка та інших авторів, які я докладно запам'ятав, коли підготовляв хори. Співали ми й у поїзді. В Білій Церкві відразу запримітили наш гурток і вимагали, щоб ми співали в клубі. Після декількох проб ми дали концерт». Цікаво, що після виступу на концерті Яремі запропонували створити хор, який щоранку і щовечора виконував для всіх частин білоцерківського гарнізону гимн Радянського Союзу. Коли Володимиру відмовили в закупівлі нот для хору, він почав сам гармонізувати пісні для хорового чотириголосся, писав фортепіанний супровід і навіть партитуру для духового оркестру, який організував з молдаван. Після успішного виступу хору на огляді військової самодіяльности в Києві влітку 1945 року Ярему переводять як співака в ансамбль пісні і танцю Київського військового округу. Таким чином Володимир мав змогу слухати церковні хори в Андріївському соборі, Печерській Лаврі та інших храмах Києва. Йому обіцяли дати квартиру, добру зарплату, а відомий диригент М. Венедиктов пропонував поїздку в Баден-Баден, в Німеччину.

Але від усього цього він відмовляється і як демобілізований повертається до Львова весною 1946 року. Тут він одержує посаду науковця в Музеї Українського Мистецтва, а згодом стає завідувачем відділу старого мистецтва (ікон). Але велика любов до церкви та до праці серед народу перемогла. Ярема самотужки продовжував здобувати духовну освіту і влітку 1947 року успішно здає іспити та висвячується на священика.

Його першою парафією були Підгірці (1947), потім Щирець (1950), Кам'янка-Бузька (1954), Львів-Клепарів (1958), церква Св. Параскеви П'ятниці у Львові (1960). В кожній зі своїх парафій отець Володимир займався хором і одночасно навчався у Ленінградській духовній академії (заочно). Маючи семеро дітей він підробляв малярством (церкви у Винниках, Жовкві, Уграх, на Клепарові, образи для церкви Преображення Господнього у Львові). Згодом отець Володимир стає настоятелем церкви святих апостолів Петра і Павла у Львові і працює в редакції часопису «Православний Вісник». Отець публікував тут свої науково-популярні статті про іконостаси, іконопис, церковний спів, загалом про церковне мистецтво, виявляючи при цьому неабиякий літературний хист. Слід зауважити, що отець Володимир продовжував дослідницьку працю над іконами і ніколи її не покидав.

Його статті друкувалися також у Польщі та Чехії з огляду на заборону подібної тематики у радянських наукових працях. Він опрацьовував зарубіжні видання, а саме – польську, чеську, словацьку, сербсько-хорватську і скандинавську літературу. Отець Ярема був глибоко переконаний, що від якости та об'єму знань про давнє іконописання залежить стан сучасного церковного малярства. Він вважав за потрібне знайти, передрукувати і передати до музею книгу «Ермінія или наставленіе в живописном искусстве», написану в 1701-1733 роках афонським ієромонахом і живописцем Діонисієм Фурноаграфіотом з дарчим написом: «Для Музею українського мистецтва. Володимир Ярема. 10 серпня 1953 року».

Майже півстолітні дослідження храмової архітектури отець Володимир описав у монографії «Церковне будівництво Західної України», яка стала навчальним посібником у сфері церковної архітектури. Були підготовлені та згодом видані праці з історії українського іконопису, зокрема фундаментальне дослідження «Ікони Західної України. Найдавніший період ХІІ – ХV ст.», а також вже згадувана книжка «Дивний світ ікон». Необхідно відзначити, що о. Ярема здобув репутацію спеціяліста в галузі церковного мистецтва, зокрема в датуванні ікон. Тут рівного йому не було, як зазначав професор Володимир Овсійчук.

Книга в житті о. Яреми була такою ж необхідністю як їжа і пиття, як повітря. За свій вік Патріярх Димитрій зібрав досить велику бібліотеку. Значну її частину складають богословські і богослужбові книги, багата і широко представлена література з образотворчого мистецтва, архітектури, живопису, велика книгозбірня творів української літератури переважно на історичну тематику, а також дуже вдало підібрана музична бібліотека.

Ознайомлення з музичною колекцією бібліотеки свідчить про зацікавлення та естетичні уподобання непересічної творчої особистости Патріярха Димитрія. Це, передовсім, українська музика. Книгозбірня охоплює ноти і книги різних періодів розвитку багатовікової української музичної історії. Тут є практично вичерпна колекція з української музичної фольклористики, починаючи від одного з перших збірників українських народних пісень (упорядкований і виданий Михайлом Максимовичем у 1827 р.) аж до академічних видань народних пісень сьогодення, а також теоретичні дослідження українського фольклору Миколи Лисенка, Володимира Гнатюка, Філарета Колесси, Климента Квітки, Петра Сокальського, Миколи Костомарова, Михайла Драгоманова, Івана Франка, Григорія Нудьги, Володимира Гошовського, Cофії Грици та багатьох інших; праці польського етнографа Оскара Кольберга, чеського вченого Людвіка Куби про Україну, розвідки про болгарську, румунську, сербську, польську, російську, хорватську народно-поетичну творчість. Значну частину книгозбірні становить серія Українські народні пісні в записах Юрія Федьковича, Лесі Українки, Маркіяна Шашкевича (загалом 22 позиції), різноманітні пісенники, а також видання Етнографічної Комісії НТШ у Львові (18 збірників) і підшивка журналів «Народна творчість та етнографія» за 1957 – 59 і 1960 – 68 роки, «Українська музика» за 1937 – 39 р., «Український фольклор» за 1937 р. і «Народна творчість» за 1940 р.

Окремий розділ бібліотеки становить українська музикознавча література. Це, зокрема, монографії про таких композиторів, як Станіслав Людкевич, Левко Ревуцький, Кирило Стеценко, Сидір Воробкевич, Дмитро Бортнянський, Микола Лисенко, Микола Леонтович, Микола Аркас, Петро Сокальський; різні випуски збірника наукових статей «Українське музикознавство» – 8 книг, та інші праці з історії української музики, в тому числі й оглядові – загалом 75 позицій.

До нотної збірки бібліотечного фонду входить, насамперед, Повне зібрання творів Лисенка (18 томів), Стеценка (7 томів), Степового (3 томи), а також різна, здебільшого вокально-хорова література – від народної чи авторської пісні в супроводі фортепіано до симфонічної партитури кантати-симфонії «Кавказ» і кантати «Заповіт» Людкевича на поезію Тараса Шевченка. Тут є клавіри опер «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, «Назар Стодоля» Костянтина Данькевича, «Наталка Полтавка» Лисенка, «На русалчин Великдень» Леонтовича, першої опери за поезією Шевченка – опери «Катерина» Миколи Аркаса, оперети «Сватання на Гончарівці» Кирила Стеценка, «Реквієму» Джузеппе Верді, «Меси» Людвіга ван Бетховена та інші. В бібліотеці Патріярха Димитрія є також книги з теорії музики і техніки диригування хором.

Особливої уваги заслуговує збірка творів української духовної музики, до якої увійшло 29 Літургій, 4 томи Повного зібрання творів Бортнянського, виданого в Москві у 1885 році, і значна кількість інших духовних композицій.

Серед теоретичних праць слід відзначити «Огляд історії церковної музики» Бориса Кудрика і «Нариси історії церковної музики» Павла Маценка. Необхідно зауважити, що Патріярх Димитрій не тільки збирав музичну літературу, але також сам досліджував і опублікував книжечку «Дещо про церковний спів на землях України». Тут він подає дуже точну, лаконічну і правдиву характеристику особистості Кирила Стеценка як надзвичайно обдарованого диригента і рівночасно видатного композитора та священика УАПЦ, якого вбили більшовики. Патріярх Димитрій високо оцінив «Народну Літургію» отця Кирила, зазначаючи, що її ідею варто впроваджувати в життя Церкви.

Композиторські здібності о. Володимира яскраво проявилися в час святкування 1000-літнього ювілею Хрещення України-Руси. Організований отцем молодий хор Петро-Павлівської церкви був допущений до виступу на концерті у Львівському Оперному театрі. Під орудою отця Яреми виконувалися такі його композиції: кантата «Молитва святого Володимира», «Тисяча літ», «Дума про апостола Андрія», «Похвала князю Володимиру» (слова митр. Іларіона), «Благословенная давно, або святий Андрій на київських горах» (слова В. Щурата). До перших трьох вищевказаних творів слова написав сам отець Володимир.

Особливо хочеться виділити з поетичного доробку владики Димитрія його пророче послання до українського народу, написане в червні 1993 року. Пропонуємо його Вашій увазі у скороченому варіянті:

КРІПИСЬ, НАРОДЕ !

Кріпись, народе український,

Бо мучить ще тебе Москва,

І хоч співаєм «Ще не вмерла»,

Та все ж неволя ще трива.

Ще не погибли яничари,

Що честь свою запродали,

[...]

Про єдність Господа благають,

А брата б свого продали

Чи за рублі, чи за доляри,

Бо рідного у них нема...

Вони Вкраїні – яничари,

Їм воля й честь – усе дарма!

[...]

Народ неволі не потерпить!

За волю все боровся він,

І зможе ворогів всіх стерти...

І скоро вдарить він у дзвін,

І всіх на боротьбу покличе,

[...]

І хоч би й голови зложити,

Піде у бій за Україну!

[...]

Тверда патріотична позиція о. Яреми проявилася в період Третього відродження Української Автокефальної Православної Церкви. Цей процес зініціював, готував та проголосив о. Ярема на першій Літургії у Петро-Павлівській церкві (Львів) 19 серпня 1989 року. А далі – багаторічна плідна праця над розбудовою «чистої української Церкви». Тут важливу роль відіграв ораторський хист Патріярха Димитрія. Його навіть обрали Почесним професором Харківського художньо-промислового інституту, де він читав лекції з історії українського іконопису. Ніна Немировська, одна з його слухачок, згадує: «Глибина, ґрунтовність знань, професійність, аргументованість лектора збирали завжди величезну кількість як професорсько-викладацького складу, так і студентів. Розмови про мистецтво, поради митцям продовжувалися і в Свято-Димитрівському храмі, куди тягнулися харківські художники, довідавшись про черговий приїзд Патріярха Димитрія до Харкова».

Він викладав також і в Харківській Колегії Патріярха Мстислава. Його запрошували читати лекції на кафедру сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв. Завідувач кафедри, професор Роман Василик згадує: «Власне на цих лекціях, як і у своїх доповідях на конференціях, Патріярх постав перед присутніми як досвідчений науковець з глибоким знанням предмету, умінням переконливо викладати свою думку, часом і контроверсійну до усталених, здавалося б, поглядів. Теоретичний зміст викладеного матеріялу був багато ілюстрований. Особливо цінним було те, що деякі фотоматеріяли виконувалися ним ще давно, і більшість об'єктів, що їх досліджував Патріярх, на нинішній день вже попросту не існували ». Не менш цікавими були його лекції і в Міжнародній школі церковної архітектури у Львівській політехніці, а також для працівників Національного музею. До нього часто зверталися за консультацією у сфері богослов'я ікони і мистецтвознавчого аналізу.

Особливе захоплення викликали проповіді Патріярха Димитрія під час церковної відправи. Своїми враженнями поділився В. Овсійчук: «...красивий грудний голос та виняткова дикція, – кожне слово доходило ясним, теплим, відбиваючи його душевну променистість... І це дійсно залишається на все життя за глибиною змісту і сердечною теплотою вислову».

Така щирість і самопожертва були властиві о. Яремі і тоді, коли він став Патріярхом Димитрієм (вересень 1993 року). Як предстоятель УАПЦ, невтомно працював для відновлення давнього духу побожности українського народу.

Земне життя Патріярха Димитрія закінчилося 25 лютого 2000 року, але пам'ять про нього жива. Владика мав глибоку Віру в Господа, в усьому покладався на Бога і ніколи не впадав у відчай. Він радив у боротьбі зі спокусами, гріхом та різними життєвими негараздами мати при собі не земну зброю, а небесну, духовну, тобто жити благочестиво, по-Божому. Патріярх наголошував, що в людини є добрий орієнтир – це Живий Бог Ісус Христос. Він є дорогою, правдою і життям.

Патріярх Димитрій був подвижником не лише на Божій ниві, але й у мистецькій сфері. Його ораторський хист промовця-проповідника, талант музиканта – диригента, співака, композитора, поетичний дар, обдарування художника-маляра та дослідника-науковця залишили помітний слід в культурному розвитку української суспільности. Він був нагороджений премією ім. Свєнціцьких за наукову роботу в галузі мистецтвознавства, зокрема, за фундаментальну двотомну монографію з історії українського іконопису.

Сивий, середнього зросту, з лагідним проникливим поглядом, приємним спокійним голосом Патріярх Димитрій був людиною твердої волі, сильного духу та високої культури. Все його подвижницьке життя було служінням українській ідеї, жертовним служінням Україні. Він жив у молитві і творив, ніби молився. Майже кожна його праця завершувалася молитвою: «Господи, Творче і Спасителю наш! Не покидай нас. Торкнися нас ще Своїм ласкавим пальцем, споглянь на нас Милостивим Оком. Благослови нас, наші дороги, наші думки та нашу рідню, всю нашу Україну. Поверни нам радість життя, наверни нас на дорогу Правди. До Себе! До Неба! Амінь!»

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Фоторепортажі

Prev Next

Відеорепортажі

Prev Next

kemonach

Карта єпархії

   (Закарпатська область)
zakarpatie map

varfolomey

Всесвятійший Варфоломей

Архієпископ Константинополя — Нового Риму,
Вселенський Патріарх


x 247c004d

Блаженнійший Макарій

Митрополит Київський
і всієї України,
Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви


 DSC1632

 

Преосвященнійший Віктор

єпископ Мукачівський і Карпатський