Єпископ Віктор Бедь відслужив літію за українським військовим діячем генералом Миколою Капустянським до 135-річчя з дня народження

30 березня, Преосвященнійший Віктор Бедь, єпископ Мукачівський і Карпатський Української Автокефальної Православної Церкви, ректор Карпатського університету імені Августина Волошина та Української богословської академії в Ужгороді відслужив заупокійну літію за українським патріотом, політичним і військовим діячем, генерал-хорунжим Армії Української Народної Республіки, одним із керівників Організації українських націоналістів Миколою Олександровичем Капустянським (30.03.1881, с. Чумаки на Дніпропетровщині – 19.01.1969, м. Мюнхен, Німеччина) з нагоди 135-річчя з дня його народження.

У молитві до Господа Бога владика Віктор просив прощення всіх земних провин, допущенних з власної волі чи під примусом небіжчиком, дарування його душів вічного спокою та життя у піднебессі, повідомляє прес-служба КаУ.
Біографічна довідка:
Микола Олександрович Капустянський (псевдо: Віктор Низовий-Чумак; 30 березня 1881 або 1 лютого 1879, с. Чумаки, Катеринославська губернія, анексовані українські землі у складі Російської імперії, нині Томаківський район, Дніпропетровська область — 19 січня 1969, Мюнхен, Німеччина) — український військовий і політичний діяч, генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки (генерал-полковник в еміграції), один із керівників Організації українських націоналістів.
Закінчив 4-класну Катеринославську духовну семінарію (1899), Одеське піхотне юнкерське училище (1904) та Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1912).
З 1900 р. На військовій службі. В армії виявив великі здібності і відвагу. У 1904 р. у ранзі підпоручника 105-го піхотного Оренбурзького полку (Вільно) зголосився добровільно до участі в російсько-японській війні. З 18.03.1905 р. був приділений до 8-го Східно-Сибірського стрілецького полку, що перебував на Далекому Сході.
07.04.1906 р. — після завершення війни повернувся до 105 Оренбурського піхотного полку у Вільні.
У травні 1908 був прийнятий до Імператорської Миколаївської військової академіїв Петербурзі. В 1912 закінчив академію, написавши працю «Повітряна розвідка»; за успішне закінчення академії був нагороджений орденом св. Анни ІІІ ступеня.
Учасник Першої світової війни. Останнє звання у Армії Російської імперії — полковник. За бойові заслуги був нагороджений Георгіївською зброєю.
У літку 1917 р. — один з ініціаторів формування українських військових частин. Із серпня 1917 начальник штабу 1-й Української піхотної дивізії.
З 03.09.1917 р. — в. о. начальника штабу 104-ї піхотної, 1-ї Української, дивізії.
Наприкінці 1917 р. - генеральний секретар Центральної ради з військових питань України Симон Петлюра призначив його начальником штабу 11-й Української армії.
З 03.01.1918 по 19.01.1918 рр. — начальник штабу Північно-Західного фронту у Бердичеві, утвореного для боротьби з московсько-комуністичними окупантами. 3 січня 1918 р. очолив штаб Північно-Західного фронту Української Народної Республіки.
З березня 1918 р. служив у Генеральному штабі Української Армії.
Підтримав Директорію Української народної республіки, створену противниками Гетьмана України Павла Скоропадського.
З 25.12.1918 р. — начальник оперативного відділу штабу Дієвої Армії Української Народної Республіки.
Станом на 26.09.1919 р. — т.в.о. начальника штабу Дієвої Армії УНР. З початку жовтня 1919 р. — начальник 1-ї Управи (генерал-квартирмейстер) штабу Діючої Армії УНР, генерал-хорунжий.
25.11.1919 р. був інтернований польською владою до табору у Ланцуті.
Через кілька років Микола Капустянський став членом Української Військової Організації, очолюваної полковником Євгеном Коновальцем.
З 26.04.1920 р. — представник Генерального штабу УНР при польському Генеральному штабі.
З 15.06.1920 р. — 3-й генерал-квартирмейстер Генерального штабу УНР.
З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий.
Жив у Польщі до осені 1923, коли переїхав у Париж. Був одним із засновників Українського воєнно-історичного товариства.
03.02.1929 р. був учасником Першого конгресу українських націоналістів у Відні. Увійшов до складу Проводу українських націоналістів, призначений його референтом з військових питань. У 1930-х рр. генерал Капустянський керував перевишколом колишніх старшин Армії УНР і УГА у станиці ОУН неподалік Данціґа. У 1932–1938 голова Українського народних (потім — національного) союзу. Видавав у Франції журнал «Військові Знання». У 1934 році організував у Парижі Українську громаду. Після того як до неї увійшли ще кілька українських товариств, виник Український Народний Союз, який став одним із співзасновників Організації українських націоналістів.
У 1935–1936 рр. перебував у США і Канаді в організаційній місії ОУН. З 1940 р., після розколу в ОУН, один з лідерів ОУН(м).
Після початку Другої світової війни слідом за наступаючими німецькими військами прибув до окупованого німцями Києва.
Наприкінці 1941 р. виїхав до Відня, згодом — до Львова, де в 1942–1944 рр. намагався керувати процесом створення партизанських частин ОУН-Мельника.
Після Другої світової війни продовжував активно брати участь у діяльності української націоналістичної еміграції в якості одного з найближчих сподвижників А. Мельника.
З 1945 р. перебував на еміграції у Мюнхені, де 19 січня 1969 р. помер та був похований.
22 січня 2010 року був урочисто перепохований на Личаківському цвинтарі Львова.

За матеріалами ЗМІ